В даній статті ми розглянемо законодавство США, України, Франції та Іспанії щодо розлучень власників домашньої тварини. А також визначення її статусу в цьому процесі.
Після розлучення власників домашньої тварини вирішення, хто збереже домашнього улюбленця може бути складним процесом. У різних країнах існують різні підходи до цієї проблеми. У США, де тварини є власністю, рішення про те, хто забере домашню тварину, зазвичай приймається на основі права власності. У Великій Британії тварин вважають майном, але суд може враховувати їх благополуччя під час розлучення.
У Франції у 2015 році був ухвалений закон, який змінює статус домашніх тварин. Відтоді їх визначають як “живі істоти” зі своїми власними правами, що можуть відчувати біль і страждання. Це робить неможливим їх розгляд як майно в контексті сімейного розлучення. За цим законом, суд може приймати рішення на користь власника, який краще дбає про своє тварину, і враховувати добробут тварини при розлученні.
В Іспанії також враховують добробут домашніх тварин під час розлучення власників. Зокрема, про це повідомило видання El Pais. Ці зміни в законодавстві визнають, що домашні тварини – це живі істоти з власними потребами і вимогами до догляду, і їхнє благополуччя повинно бути враховано під час розгляду питання про те, кому належить опікуватись ними після розлучення. Ця ініціатива має на меті захистити тварин від можливого стресу і дискомфорту, пов’язаного з переїздом до нового місця проживання або розлученням зі звичним опікуном.
Так у жовтні 2021 року Мадридський суд надав розлученій парі спільну опіку над їхнім собакою. Суддя вирішив не розглядати тварину як власність і постановив, що чоловік та жінка доглядатимуть за домашнім улюбленцем, міняючись щомісяця.
Однак, деякі країни, наприклад Україна, не мають конкретних законів, які регулювали б долю домашніх тварин при розлученні. В таких випадках рішення про те, хто збереже домашнього улюбленця, зазвичай приймається як домовленість між сторонами, або на основі рішень суду на підставі наявних фактів та обставин.